Ребецн Хана Шнеерсон народилася 28 Тевета 5640 (12 січня 1880) року в місті Миколаєві. Її батьками були раббі Меір-Шломо Яновський, який обіймав місце рабина міста Миколаєва, та ребецн Рахель, донька рабина міста Добренка, раббі Іцхака Пушніча.
Тринадцятого Сівана 5660 (10 червня 1900) року вона одружилася із раббі Леві-Іцхаком Шнеерсоном. У 5669 (1908) році раббі Леві-Іцхак обійняв посаду рабина міста Катеринослава (нині місто Дніпро). Протягом тридцяти років виконання ним посади рабина Катеринослава ребецн Хана стояла з ним поруч у його святій роботі. На додаток до того, що ребецн була обізнана в книгах і була освіченою жінкою, вона добре володіла російською мовою, розуміла людей і вміла з ними спілкуватися. Цим вона зробила чималий внесок в успіх свого чоловіка-рабина і вплив його на євреїв Катеринослава.
У 5699 (1938) році раббі Леві-Іцхак був заарештований за його активні дії зі зміцнення Іудаїзму в радянській Росії. Незабаром його засудили на заслання в місто Чилі – віддалене місто в Казахстані. Одразу після того, як ребецн стало відомо про місцезнаходження її чоловіка, вона приєдналася до нього, незважаючи на труднощі й небезпеку, пов’язані з цим. Прибувши до Чилі, вона зуміла полегшити незліченні лиха і муки, що випали на долю раббі Леві-Іцхака.
У нелюдських умовах заслання раббі Леві-Іцхак дуже страждав, що не міг писати оновлення у Торі. Ребецн Хана бачила страждання чоловіка і сама, власними руками, виготовила саморобне чорнило, дістала папір для того, щоб дати йому змогу писати дивовижні відкриття в Торі, які побачили світ лише близько тридцяти років потому. Ризикуя своїм життям, ребецн Хана також змогла вивезти праці раби Леві-Іцхака з міст ув’язнення, бо розуміла велике значення цієї роботи для всіх євреїв.
6 Тішрея 5746 (1985) року Любавичський Ребе сказав:
«Не дивлячись на всі труднощі і занепокоєння повсякденного життя, (моя мати) взяла на себе додаткову турботу – турботу про те, щоб уможливити публікацію Тори батька мого – вчителя мого і мого рава, щоб багато хто з євреїв міг вивчати його пояснення внутрішніх ідей Тори у світлі хасидизму Хабад. І все це для того, щоб наблизити істинне і повне визволення Мошіахом, праведником нашим, яке залежить від поширення джерел Тори назовні!..»
Багато років болю і мук пережила ребецн Хана і після періоду ув’язнення й заслання чоловіка, коли, овдовівши, залишилася на самоті серед мільйонів людей, подібних до хижих звірів, між тими, хто гострив ножа на кожного, хто носив прізвище Шнеерсон. Але й тоді вона не стала іншою. Обличчя її ніколи не бувало сумним, а очі не висловлювали гіркоту. Біль свій вона зберігала в серці й не показувала його нікому.
У 5707 (1946) році, нарешті, настав кінець її мукам і поневірянням. Ребецн Хана змогла вирушити з Росії до Парижа, де зустрілася з першим сином – Ребе, з яким ребецн не бачилася близько двадцяти років. Із Парижа обидва попрямували до Нью-Йорка, де для ребецн, за допомогою Вс-вишнього, почався новий, нарешті, щасливий період життя.
Ребе дуже кохав і поважав свою матір. Незважаючи на те, що він був самою зайнятою людиною у світі, він кожного дня відвідував її. Економлячи час, Ребе завжди дуже швидко ходив, але, коли він відчиняв двері маленької квартири своєї матері, час для нього зупинявся і він був тільки з нею. В своїх мемуарах ребецн Хана писала, що, коли до її маленької квартири входив син, квартира ставала більше. Ребе теж був усім світом для своєї матері, як і вона для нього.
У Брукліні ребецн Хана прожила сімнадцять останніх років свого життя. Вона пішла зі світу у святу Суботу 6 Тішрея 5725 (1964) року і була похована в Нью-Йорку. На її похованні були присутні сотні хасидів. Ребецн Хану дуже любили та поважали як за життя так і пам’ятають в наш час. На згадку про ребецн в усьому світі було засновано єврейські освітні заклади, що дістали назву «Бейт Хана» і «Махон Хана». Ребе заснував на згадку про свою матір фонд «Керен Хана» для надання матеріальної допомоги молодим жінкам, які бажають продовжити заняття Торою.
