Глава “Аазіну” (“Внемліте”) називається “піснею”. 
Моше Рабейну проголосив її перед синами Ізраїлю в останній день свого земного життя. Закликаючи у свідки небеса і землю, Моше волає до народу: “Пам’ятай дні давнини, пам’ятай роки всіх поколінь, запитай батька твого, і скаже він тобі, старців твоїх, і вони скажуть тобі…” Як Б-г “знайшов їх у землі пустельній”, зробив їх народом-обраним і наділив їх благословенною землею.
Пісня Моше також застерігає про пастку, яку приховує в собі достаток: “І розжирів Йешурун, і став брикатися. Розжирів ти, розтовстів, роздався. І залишив він Всесильного, що створив його, і паплюжив Твердиню порятунку свого”, – і про страшні наслідки, що настануть, бо в результаті Всевишній “приховає Свій лик від них”. Але в кінцевому підсумку він обіцяє, що Б-г “за кров рабів Своїх помститься, і помсту здійснить над ворогами їхніми, і спокутує землю Свою і народ Свій”.
Розділ завершується велінням Всевишнього Моше зійти на вершину гори Нево, з якої він погляне на Землю Обітовану перед тим, як померти на цій горі.
Любавицький Ребе про главу Аазину
Три похвали
Розділ Аазину являє собою пісню Моше. Вона оповідає про вчення Б-жого, про народ Ізраїлю і про багато іншого. “БО ЧАСТКА Б-ГА — НАРОД ЙОГО, ЯАКОВ – ОБЛАСТЬ ЧАСТКИ ЙОГО. ЗНАЙШОВ ВІН ЙОГО В КРАЇНІ ПУСТЕЛЬНІЙ…” (Дварим, 32:9). Простий сенс цих слів у тому, що Вс-Вишній знайшов народ Ізраїлю в пустелі. На перший погляд це здається неправильним, адже вже в Єгипті Вс-вишній “знайшов” євреїв. Тому РаШИ пояснює інакше: “Їх (євреїв) знайшов вірними Йому на землі пустельній, коли вони прийняли Його Тору, Його царську владу і Його тягар, чого не зробили ні Ішмаель, ні Есав…”. У цих словах закладено потрійну похвалу єврейському народові, який прийняв на себе Його Тору, Його царську владу і Його тягар.
Цими похвалами підкреслюється, що євреї не вчинили, як народи Ішмаеля та Есава, які не побажали приймати Тору до того, як їх ознайомлять із тим, що в ній написано, а дізнавшись, вирішили, що Тора їм не підходить. Євреї ж проявили справжню відданість Вс-вишньому, прийнявши Його Тору ще до того, як дізналися, що в ній: “Зробимо і почуємо” (Наасе веНішма, Шмот 24:7), — сказали вони.
Отже, євреї прийняли на себе Тору, висловили готовність її вивчати. На цьому рівні вони проявили і готовність виконувати всі її заповіді, осяжні розумом і людською логікою.
Вища похвала євреям говорить про те, що вони прийняли на себе владу Вс-вишнього. На цьому рівні вони показали, що готові прийняти царську владу і виконувати царські укази, не ставлячи жодних запитань, що називається, “без обговорення”.
Але ще більш високим щаблем стало те, що євреї прийняли на себе Його тягар. Підпорядкувавши себе царській владі, підданий зовсім не зобов’язаний присвятити своє приватне життя володареві, він зобов’язується лише бути лояльним до свого государя в усьому, що стосується суспільних законів. Прийнявши на себе тягар Його влади, євреї оголосили себе рабами Вс-Вишнього, оголосили, що їхнє життя належить Господареві.
