Ребе Рашаб очолив єврейський народ на межі XIX і XX століть. У 1897 році він заснував мережу відомих єшив «Томхей Тмімім», вів безкомпромісну боротьбу з асиміляцією та спробами відірвати євреїв від їхньої віковічної релігії, ревно захищав свій народ від антисемітизму спочатку російської, а потім радянської влади. Особливу увагу він приділяв поширенню ідей хасидизму серед грузинських євреїв.
Разом із багатьма євреями Білорусі він пережив етнічну чистку 1915 року, організовану російським урядом, унаслідок якої євреїв насильно переселяли вглиб імперії. Розлучений зі своїми рідними Любавичами, які понад сто років були центром ХаБаДу, але оточений вірними хасидами, П’ятий Любавицький Ребе переніс центр любавицького хасидизму до Ростова-на-Дону.
Саме в Ростові він дізнався про повалення монархії, а згодом і про падіння демократичного Тимчасового уряду, про розгін більшовиками Установчих зборів, розв’язання терору та громадянської війни.
Ставлення П’ятого Ребе до більшовиків і радянської влади добре описала Марина Карпова в статті «Наперекір усьому»:
«Якось навесні 1920 року П’ятий Любавицький Ребе, Шолом-Дов-Бер Шнеєрсон, підійшов до вікна свого ростовського дому, щоб подивитися, звідки чується шум у місті, яке нещодавно захопили більшовики. Вулицею йшла чергова демонстрація трудящих із прапорами та транспарантами, що погрожували “безжальною загибеллю” ворогам нової влади. Подивившись на це, Ребе відвернувся і сумно сказав: “Ні, я з цими на одному світі не уживуся”. Його слова виявилися пророчими. Через два тижні, 21 березня 1920 року, Ребе Шолом-Дов-Бер помер».
Більш детальні спогади про останні години земного життя Ребе Рашаба залишив один із його домочадців, реб Дов-Бер Рівкін:
«Напередодні святої Суботи тижневої глави “Ваїкра”. О 5-й годині вечора я зайшов до кімнати Ребе Рашаба й побачив, що його обличчя дуже змінилося і стало страшним. Воно буквально палало вогнем, а очі були широко відкриті. Навколо стояли лікарі й робили все можливе. Вони не розповіли нам справжнього стану Ребе, але самі вже знали, що за природного перебігу подій надії немає…
Незадовго до заходу всі хабадники зібралися у залі для молитви, читали Псалми та зі сльозами просили милосердя. До вечора, у святу Суботу, лікар Ланда сказав кільком хабадникам, що, якщо не сподіватися на диво, надії немає. Він вважав, що слід повідомити сина Ребе, адже, можливо, той захоче запитати у батька щось важливе. Однак розум Ребе Раяца не сприйняв ці слова. Він вірив, що ситуація серйозна, але не безнадійна.
Коли після закінчення святої Суботи приблизно о 10-й вечора Ребе Раяц стояв біля ліжка батька, Ребе Рашаб звернувся до нього й сказав чітким голосом:
— Я піднімаюся на Небеса. Рукописи залишаю вам. Візьми мене до зали. Будемо разом.
Ребе Раяц дуже схвилювався, почувши ці слова. Ребе Рашаб побачив це й сказав:
— Хвилювання?.. Хвилювання?.. Розум!.. Розум!..
Його відразу перенесли до зали – тієї самої зали, де він вивчав Тору, молився та поширював світло на весь світ. Ліжко поставили біля східної стіни. Лікарі не відходили від нього і впродовж 10 хвилин намагалися допомогти.
Община хасидів зібралася, і в сльозах молилася, щоб Вс-вишній продовжив життя нашого Ребе. Йому додали ім’я Хаїм. Хабадники також зібрали бейт-дін із трьох осіб, щоб кожен, хто бажає, міг віддати частину свого життя Ребе. Кожен пожертвував по пів року життя. Ребецин Штерна-Сара також прийшла до бейт-діну й хотіла віддати десять років, але суд прийняв лише два.
Близько другої години ночі, коли Ребе Раяц стояв, схилившись біля ліжка батька, Ребе Рашаб підняв руку й прошепотів щось. Ребе Раяц нахилився нижче, щоб руки батька опинилися на його голові. Після цього Ребе Рашаб благословив також дочок Ребе Раяца. Незабаром стало зрозуміло, що сили залишають його. Очі закрилися, дихання ослабло й майже зупинилося…
Усі євреї Ростова брали участь у похороні. Ребе Рашаб був похований на старому ростовському кладовищі. У 5700 році (1940) влада вирішила знести кладовище, і могилу Ребе довелося перенести на нове кладовище».
Ростовський краєзнавець Олександр Оленєв уточнює, що більшовики навмисно оскверняли «буржуазні» поховання. Дізнавшись, що вони планують акцію наруги над могилою Ребе, його поховання було таємно розкрито вночі. За словами очевидців, тіло залишалося неушкодженим. Його так само потай перепоховали у південно-східному куті нового єврейського кладовища, спеціально не позначаючи місце, щоб уберегти його від комуністів. Цей самий захід безпеки зберіг могилу Ребе Рашаба і під час окупації Ростова нацистами. За свідченнями очевидців, довгий час могила Любавицького Ребе залишалася без позначень.
Лише в 1990-х роках, після падіння комуністичного режиму, її вдалося знайти, і хасиди звели гідний оель, встановили мармурову мацеву, перетворивши це місце на один зі світових центрів паломництва.
