29 Елула 5785 (22 вересня 2025) виповнюється 236 років з дня народження Третього Любавичського Ребе раббі Менахема-Мендела бар Шолома-Шахне, також відомого як Цемах-Цедек (за назвою книги його респонсів, опублікованої після його смерті та отримавши загальне визнання. «Цемах Цедек» перекладається як «паросток праведності»).
Ребе Цемах-Цедек також відомий як непохитний борець проти «кантонізма» – насильницької рекрутчини, якою царський уряд переслідував єврейських дітей, а також проти знищення царським урядом системи традиційної єврейської освіти, коли міністр народної освіти Російської імперії, граф Сергій Семенович Уваров, намагався ввести казенні школи та раввінські училища замість звичних хедерів та єшив.
Ребе Цемах-Цедек народився 29 Елула 5549 (1789) року в містечку Льозно, розташованому південніше Вітебська. Його батьком був раббі Шолом-Шахна, а матір’ю – рабанит Двора-Лея, дочка Алтер Ребе.
Новонародженого назвали на честь глави білоруських хасидів, раббі Менахема-Мендла з Вітебська (за іншими джерелами – раббі Менахема-Мендела з Городка), який помер на Святій Землі, у Тверії, за рік до цього.
У 5553 році, у піст Гедалії, через три дні після того, як дитині виповнилося три роки, померла його мати – ребецн Двора-Лея. З того часу він виховувався в домі Алтер Ребе та вивчав Тору під його керівництвом.
У вісім років він уже поглиблено вивчав Талмуд і книги законовчителів, виявляючи здатність миттєво засвоювати матеріал та виняткову пам’ять.
З дванадцяти років він почав детально записувати уроки діда – багато з цих записів, згодом переглянутих і виправлених самим Алтер Ребе, лягли в основу книг «Тора Ор» та «Лікутей Тора» (Збірник бесід з Тори), що містять тлумачення Алтер Ребе на П’ятикнижжя.
Після бар-міцви хлопчика Алтер Ребе встановив особливі години занять з онуком, під час яких вони вивчали такі складніші книги, як «Кузарі» раббі Єгуди а-Леві та «Море невухім» («Путівник коливаючихся») РАМБАМа, а також книги з Каббали та усну традицію хасідизму.
Вивчення законодавчої частини Тори юнак продовжував у хевруті (парі) з братом покійної матері, раббі Дов-Бером (Мітелер Ребе).
У 5563 (1802) році, на чотирнадцятому році життя, Менахем-Мендел одружився зі своєю двоюрідною сестрою Хаєю-Мушкою, дочкою раббі Дов-Бера.
В цей період, не обмежуючись записом почутого від діда, тестя та інших знавців Тори, раббі Менахем-Мендел почав писати власні хідушим (аналітичні нотатки) та коментарі до вивчених творів.
У вісімнадцять років він закінчив роботу над своєю першою книгою, названою «Таамаей а-міцвот» («Сенс заповідей»).
У 1812 році, коли війська Наполеона розпочали «Сampagne de Russie pendant l”année», раббі Менахем-Мендел разом з усією сім’єю пішов за відступаючою російською армією.
Після виснажлих блукань, що тривали близько п’яти місяців, вони прибули до Курської губернії, де в селі Пена Алтер Ребе захворів і помер (похований у місті Гадяч), а його онук, раббі Менахем-Мендел, був присутній у його останні години.
Повернувшись до Білорусії в 5574 (1814) році, раббі Менахем-Мендел оселився в містечку Любавичі, поруч із раббі Дов-Бером, який змінив Алтер Ребе на чолі руху ХаБаД. Раббі Дов-Бер заснував у Любавичах першу хабадську єшиву, заняття в якій очолював раббі Менахем-Мендел.
Пізньої осені 5588 (1827) року, після смерті тестя, раббі Менахем-Мендел був обраний новим главою Руху.
Йому відразу ж довелося вступити в боротьбу з російською владою. Ще влітку 1827 року імператор Микола I підписав указ, що зобов’язує євреїв «відбувати рекрутську повинність в натурі» – причому не з вісімнадцяти років, як всі інші, а з дванадцяти – ще до бар-міцви. Російський уряд розглядав призов як «виховний захід», що сприяє поступовому залученню єврейських юнаків «до лона православної церкви». Раббі Менахем-Мендел усіма силами протидіяв зусиллям військових владі щодо реалізації імператорського указу: він організував цілу систему викупу неповнолітніх рекрутів, а також підготував сховища та притулки, в яких діти ховалися від рекрутського набору. Дотримуючись його заклику, хасиди ХаБаДа проникали до «шкіл кантоністів» та військових таборів, щоб підтримати мобілізованих євреїв та зміцнити їхній зв’язок з Торою.
Раббі Менахем-Мендел зумів багато зробити для відновлення єдності в єврейському народі, припинення протистояння між хасидами та міснагедами.
Незабаром після свого обрання главою ХаБаДа він відвідав Вільно (нині Вільнюс), Мінськ та інші центри литовського єврейства. Під час цих поїздок він установив тісні та сердечні стосунки з такими видатними лідерами «литваків» як раббі Іцхак Воложинер (раббі Іцеле з Воложина), раббі Ар’є-Лейб Шапіро (раббі Лейбеле Ковнер) та раббі Давід Лур’є з Бихова (Радаль). Пізніше, багато з литовських знавців Тори відвідали його в Любавичах – був налагоджений постійний обмін респонсами та галахічними відкриттями.
У 1843 році раббі Менахем-Мендел був викликаний до Петербурга до тодішнього міністра народної освіти, відомого обскуранта та любителя самодержавства, графа Уварова, який підготував низку заходів щодо русифікації єврейського населення.
Уряд мав намір замінити хедери казенними школами з викладанням російської мови та загальноосвітніх предметів, «щоб поступово знищити в євреях фанатизм відчуженості». Замість єшив планувалося створити спеціальні «раввінські» училища, викладання в яких мало вестися під керівництвом інспекторів-християн. Знаючи, що євреї у всьому слідують вказівкам своїх раввинів, граф Уваров розраховував провести свою реформу руками самих знавців Тори. Для цього він покликав до себе єврейських керівників: раббі Іцхака з Воложина, як представника міснагедів, і раббі Менахема-Мендела з Любавич як представника хасидів.
Однак граф Уваров наштовхнувся на неприступну стіну. За відмову підкоритися волі уряду раббі Менахем-Мендел був підданий тюремному ув’язненню. Його звільнили лише завдяки масивному тиску, організованому єврейськими лідерами всіх напрямів. Після повернення з Петербурга, раббі Менахем-Мендел значно розширив свою єшиву в Любавичах, а також створив її відділення в інших містах Білорусії – це було його зброєю в боротьбі з урядом.
Раббі Менахем-Мендел досяг найвищого ступеня духовної досконалості, набувши контролю над своїми почуттями – розповідають, що, коли він стикався з явищами, здатними викликати роздратування та гнів, він відкривав відповідний том кодексу Шульхан Арух і занурювався у вивчення питання, чи дозволено гніватися з цього приводу. І поки він приходив до певного висновку, його гнів розвіювався.
Раббі Менахем-Мендел помер у Любавичах 13 нісана 5626 (1866) року у віці сімдесяти семи років. На чолі руху ХаБаД його змінив син, раббі Шмуель з Любавич (5594–5643 (1834–1882) рр.), а потім і онук – раббі Шалом-Дов-Бер з Любавич (5621–5680 (1860–1920).
Після смерті раббі Менахема-Мендела його численні респонси були зібрані в книзі «Цемах Цедек» («Паросток праведності»). Книга отримала загальне визнання та широко використовувалася для встановлення законодавчих норм.
Один з духовних лідерів литовського єврейства, раббі Іцхак-Ельханан Спектор згадував, що в юності він побував у раббі Менахема-Мендела з Любавич, але хасидський шлях служіння відштовхнув його – занадто багато часу витрачав глава ХаБаДа на збір пожертвувань, на усамітнену медитацію, на кабалістичні бесіди та на молитву. Але коли, після смерті раббі Менахема-Мендела, були опубліковані його респонси, об’єднані в книгу Цемах Цедек, раббі Спектор був вражений його геніальністю та величчю в «відкритій», законодавчій, частині Тори. Раббі Спектор стверджував, що якби автор книги Цемах Цедек був ще живий, він би «першим прийшов, щоб стати його хасидом».
У наступних поколіннях назва цієї книги замінила собою ім’я автора – раббі Менахем-Мендел з Любавич увійшов в історію єврейської думки під ім’ям Цемах-Цедек.
