29 Елула 5784 виповнюється 235 років від дня народження Третього Любавичського Ребе раббі Менахема-Мендела бар Шолом-Шахне, відомого також як Цемах-Цедек (за назвою книжки його респонсів, яка була опублікована після його смерті й отримала загальне визнання. «Цемах Цедек» перекладається як “паросток праведності”).
Ребе Цемах-Цедек також відомий як непримиренний борець проти «кантонізму» – насильницької рекрутчини, якою царський уряд переслідував єврейських дітей, а також проти знищення царським урядом системи традиційної єврейської освіти, коли міністр народної освіти Російської імперії граф Сергій Семенович Уваров мав намір запровадити казенні школи та рабинські училища замість звичних хедерів та єшив.
Ребе Цемах-Цедек народився 29 Елула 5549 (1789) року в містечку Ліозно, розташованому на південь від Вітебська. Його батьком був раббі Шолом-Шахна, а матір’ю – рабаніт Двора-Лея, дочка Алтер Ребе.
Новонародженого назвали на честь глави білоруських хасидів, рабі Менахема-Мендла з Вітебська (за іншими джерелами – рабі Менахема-Мендела з Городка), який помер на Святій Землі, у Тверії, за рік до цього.
У 5553 році, у піст Гедалії, за три дні після того, як дитині виповнилося три роки, померла його мати – ребецн Двора-Лея. Відтоді він виховувався в будинку Алтер Ребе і вивчав Тору під його керівництвом.
У вісім років він уже поглиблено вивчав Талмуд і книжки законовчителів, виявляючи здатність миттєво засвоювати матеріал і виняткову пам’ять.
З дванадцяти років він почав докладно записувати уроки діда – багато з цих записів, згодом переглянутих і виправлених самим Алтер Ребе, лягли в основу книжок «Тора Ор» і «Лікутей Тора» (Зібрання бесід з Тори), що містять тлумачення Алтер Ребе на П’ятикнижжя.
Після бар-міцви хлопчика Алтер Ребе встановив особливі години занять з онуком, під час яких вони вивчали такі надскладні книжки, як «Кузарі» рабі Єуди а-Леві та «Море невухім» («Путівник тих, хто вагається») Рамбама, а також книжки з Каббали й усну традицію хасидизму.
Вивчення законодавчої частини Тори юнак продовжував у хевруті (парі) з братом покійної матері, раббі Дов-Бером (Мітелер Ребе).
У 5563 (1802) році, на чотирнадцятому році життя, Менахем-Мендел одружився зі своєю двоюрідною сестрою Гає-Мушкою, донькою раббі Дов-Бера.
У цей період, не обмежуючись записом почутого від діда, тестя та інших знавців Тори, раббі Менахем-Мендел почав писати власні хідушім (аналітичні нотатки) і коментарі до творів, які вивчав.
У вісімнадцять років він закінчив роботу над своєю першою книгою, названою «Таамей а-міцвот» («Сенс заповідей»).
1812 року, коли війська Наполеона розпочали «Сampagne de Russie pendant l “année”, раббі Менахем-Мендел разом з усією сім’єю пішов за російською армією, що відступала.
Після виснажливих поневірянь, що тривали близько п’яти місяців, вони прибули до Курської губернії, де в селі Пена Алтер Ребе захворів і помер (похований у місті Гадяч), а його онук, рабі Менахем-Мендел, був присутній при його останніх годинах.
Повернувшись до Білорусі 5574 (1814) року, раббі Менахем-Мендел оселився в містечку Любавичі, поруч із рабі Дов-Бером, який замінив Алтер Ребе на чолі руху ХаБаД. Раббі Дов-Бер заснував у Любавичах першу хабадську єшиву, заняттями в якій керував раббі Менахем-Мендел.
Пізньої осені 5588 (1827) року, після смерті тестя, рабина Менахема-Мендела обрали новим главою Руху.
Йому відразу ж довелося вступити в боротьбу з російською владою. Ще влітку 1827 року імператор Микола I підписав указ, що зобов’язував євреїв «відбувати рекрутську повинність у натурі» – причому не з вісімнадцяти років, як усі інші, а з дванадцяти – ще до бар-міцви. Російський уряд розглядав призов як «виховний захід», що сприяє поступовому залученню єврейських юнаків «у лоно православної церкви». Раббі Менахем-Мендел усіма силами протидіяв зусиллям військової влади щодо реалізації імператорського указу: він організував цілу систему викупу малолітніх рекрутів, а також підготував укриття і притулки, в яких діти ховалися від рекрутського набору. Наслідуючи його заклик, хасиди ХаБаДа проникали до «шкіл кантоністів» та військових таборів, щоб підтримати мобілізованих євреїв і зміцнити їхній зв’язок із Торою.
Раббі Менахем-Мендел зумів багато зробити для відновлення єдності в єврейському народі, припинення протистояння між хасидами і міснагедами.
Незабаром після свого обрання головою ХаБаДа він відвідав Вільно (нині Вільнюс), Мінськ та інші центри литовського єврейства. Під час цих поїздок він встановив тісні й сердечні стосунки з такими видатними лідерами «литваків», як рабі Іцхак Воложинер (рабі Іцеле з Воложина), рабі Ар’є-Лейб Шапіро (рабі Лейбеле Ковнер) і рабі Давид Лур’є з Бихова (Радаль). Пізніше, багато хто з литовських знавців Тори відвідали його в Любавичах – був налагоджений постійний обмін респонсами і галахічними відкриттями.
1843 року раббі Менахем-Мендел був викликаний до Петербурга до тодішнього міністра народної освіти, відомого обскуранта й любителя самодержавства, графа Уварова, який підготував низку заходів із русифікації єврейського населення.
Уряд мав намір замінити хедери казенними школами з викладанням російської мови і загальноосвітніх предметів, «щоб мало-помалу знищити в євреях фанатизм відчуженості». Замість єшив передбачалося створити спеціальні «рабинські» училища, викладання в яких мало вестися під керівництвом інспекторів-християн. Знаючи про те, що євреї в усьому дотримуються вказівок своїх рабинів, граф Уваров розраховував провести свою реформу руками самих знавців Тори. Для цього він покликав до себе єврейських керівників: раббі Іцхака з Воложина, як представника міснагедів, і раббі Менахема-Мендела з Любавичів як представника хасидів.
Однак граф Уваров натрапив на неприступну стіну. За відмову підкоритися волі уряду раббі Менахем-Мендел був підданий тюремному ув’язненню. Його звільнили лише завдяки масованому тиску, організованому єврейськими лідерами всіх напрямків. Після повернення з Петербурга, раббі Менахем-Мендел значно розширив свою єшиву в Любавичах, а також створив її відділення в інших містах Білорусії – це було його зброєю в боротьбі з урядом.
Раббі Менахем-Мендел досяг найвищого ступеня духовної досконалості, здобувши контроль над своїми почуттями – розповідають, що, коли він стикався з явищами, здатними викликати роздратування і гнів, він відкривав відповідний том кодексу «Шульхан Арух» і занурювався у вивчення питання, чи дозволено гніватися з цього приводу. І поки він доходив певного висновку, його гнів випаровувався.
Раббі Менахем-Мендел помер у Любавичах 13 нісана 5626 (1866) року у віці сімдесяти семи років. На чолі руху ХаБаД його змінив син, раббі Шмуель із Любавичів (5594-5643 (1834-1882) рр.), а потім і онук – раббі Шалом-Дов-Бер із Любавичів (5621-5680 (1860-1920)).
Після смерті раббі Менахема-Мендела його численні респонси були зібрані в книзі «Цемах Цедек» («Паросток праведності»). Книга отримала загальне визнання і широко використовувалася для встановлення законодавчих норм.
Один із духовних лідерів литовського єврейства, рабі Іцхак-Ельханан Спектор згадував, що в юності він побував у рабі Менахема-Мендела з Любавичів, але хасидський шлях служіння відштовхнув його – надто багато часу витрачав голова ГаБаДу на збирання пожертв, на усамітнених медитацій, на кабалістичні бесіди та на молитву. Але коли, після смерті раббі Менахема-Мендела, було опубліковано його респонси, об’єднані в книжку Цемах Цедек, рабі Спектор був приголомшений його геніальністю і величчю у «відкритій», законодавчій, частині Тори. Раббі Спектор стверджував, що якби автор книги Цемах Цедек був ще живий, він би «першим прийшов, щоб стати його хасидом».
У наступних поколіннях назва цієї книги замінила собою ім’я автора – рабі Менахем-Мендел із Любавичів увійшов в історію єврейської думки під ім’ям Цемах-Цедек.
