Україна продовжує традицію святкування 8 та 9 травня в європейському дусі пам’яті та примирення.
Ці дні присвячені пам’яті тих понад 80 мільйонів людей, чиє життя було обірвано насиллям світового масштабу – усім загиблим і усім тим, хто вижив та пройшов через усі кола пекла Другої світової війни.
Саме в ці дні з’явилася публікація члена єврейської громади Кам’янського Євгена Коломойського, в якій він згадує про своїх рідних в ті воєнні роки:
”Перебираючи фотографії із сімейного архіву, я зупинив погляд на фото Коломойської Еміль Львівни із сином Льовою у військовій формі.
Еміль Львівна була дружиною Рувима Коломойського, рідного брата мого діда по батьківській лінії.
Рувим Семенович Коломойський вже наступної доби після початку вторгнення на радянську територію військ гітлерівської Німеччини вступив на службу військлікарем евакогоспіталю №1797 (ЕГ 1797).
Разом із ним пішла добровольцем на військову службу й Еміль Львівна.Евакогоспіталь №1797 був сформований у м.Дніпродзержинську (нині Кам’янське) 23.06.1941р. Його начальником став військовий лікар 3-го рангу Лев Матвійович Прупес.
У той самий госпіталь був призваний і військовий лікар 2-го рангу Арон Маркович Гурвич.
Так війна звела разом 3-х лікарів з одного міста: Гурвича А.М., Коломойського Р.С., Прупеса Л.М.
Евакогоспіталь №1797 не належав до жодної військової частини. Він був самостійною військовою одиницею Окремої Приморської армії, що обороняла Крим і Кавказ. (За доблесть і мужність, проявлені в боях, Гурвіч А.М., Коломойський Р.С., Прупес Л.М. і Коломойська Е.Л. були нагороджені медаллю “За оборону Кавказу”).
ЕГ №1797 брав участь у прориві “Блакитної лінії”, визволенні Кубані, міст Криму – Севастополя і Саки.
У жовтні 1944 р. весь склад госпіталю відрядили до Польської армії ім. Тодеуша Костюшка, яка у взаємодії з армією К. Рокосовського звільняла Польщу…
Військові лікарі: майор медичної служби Гурвич О.М., капітан медичної служби Коломойський Р.С. і підполковник медичної служби Прупес Л.М. брали безпосередню участь у визволенні польських міст Бидгоша, Торуня і Варшави, за що були нагороджені орденами і медалями Польщі.
І День Перемоги вони зустріли в цій країні…А ось їхні сини: Гурвич Марк Аронович, Коломойський Лев Рувимович, Прупес Матвій Львович у віці 18-19 років полягли смертю хоробрих, захищаючи свою Батьківщину.
Така, коротко, історія про 3-х героїчних батьках синів, які не повернулися з війни.
У моїй родині багато хто пройшов нескінченними фронтовими дорогами. Є загиблі, зниклі безвісти… Є й ті, хто дожив до щасливого Дня Великої Перемоги 9 травня 1945 року.
На всьому пострадянському просторі немає, мабуть, жодної родини, якої, так чи інакше, не зачепили б трагічні події Великої Вітчизняної війни.
Ми завжди пам’ятатимемо подвиг наших батьків і дідів, розповідатимемо нашим дітям і онукам про тих, хто ціною власного життя перервав кривавий поступ «коричневої чуми»…Вічна пам’ять полеглим!
Слава переможцям!”
