Протягом вісімсот тридцяти років над Єрусалимом височіла велична споруда, яка слугувала точкою дотику Землі та Неба. Ця споруда була настільки важливою у взаєминах людини з Б-гом, що дотримання двох третин усіх заповідей Тори залежить від існування Храму. Його руйнування є найбільшою трагедією в історії нашого народу, а його відновлення ознаменує прихід Спасіння — відновлення гармонії у світі, створеному Творцем, та гармонії між Ним і Його творінням.
Три тижні на рік, у період «Бейн а-Мейцарім» («між тіснинами») — між постами 17 Тамуза та 9 Ава, ми сумуємо за зруйнованим Храмом та за вигнанням, фізичним і духовним, у якому ми досі перебуваємо.
У різні епохи 17 Тамуза сталося п’ять лих:
- були розбиті скрижалі, отримані Моше на горі Синай;
- припинилися щоденні жертвоприношення в Єрусалимському Храмі;
- були зруйновані ділянки фортечної стіни навколо Єрусалима;
- Апустмус — командир римського окупаційного гарнізону публічно спалив сувій Тори;
- у Святому Храмі було встановлено ідола.
Перша з цих подій сталася у 2448 році від створення світу, у рік Виходу. Через три місяці після визволення синів Ізраїлю з єгипетського рабства та лише через сорок днів після отримання Тори на горі Синай вони виготовили золотого тельця, вчинивши тим самим тяжкий гріх ідолопоклонства. Моше спустився з гори Синай зі скрижалями, на яких Б-г написав десять Заповідей, і, побачивши лите зображення тельця, розбив скрижалі. З великими труднощами Моше вдалося випросити у Б-га прощення для єврейського народу, але цей день так і залишився нещасливим днем для нашого народу, бо гріх не був повністю спокутуваний.
Ще трагічнішим є день, що завершує траурні тижні. Через рік після Виходу розвідники, яких Моше послав до Землі Обітованої, налякали народ розповідями про могутність племен, що її населяли. В ніч на 9 Ава народ Ізраїлю плакав у пустелі, бажаючи повернутися у єгипетське рабство. І сказав тоді Вс-вишній:
«Сьогодні ви плакали даремно. А Я встановлю цей день днем сліз для вас на всі покоління».
Минуло майже дев’ять століть. Сини Ізраїлю жили на Священній Землі. За часів царя Шломо було збудовано Перший Храм, який простояв чотири століття. Три смертні гріхи — кровопролиття, розпуста та ідолопоклонство — призвели до його падіння. У 3336 році Єрусалим був обложений армією вавилонського царя Навуходоносора. Й у 3338 році, 9 Ава, Храм був зруйнований, і почалося вавилонське вигнання.
Колесо історії продовжувало обертатися. Народ, повернувшись із вигнання до Землі Ізраїлю, відновив Храм. Більше чотирьох століть простояв Другий Храм, і останнє покоління, яке служило Вс-вишньому в його дворах, не було винним у трьох смертних гріхах. Але це покоління було уражене гріхом безпричинної й сліпої ненависті одне до одного. І на них спіткало Б-же покарання: Єрусалим знову був обложений. Цього разу римлянами. Облога тривала довго, і в місті, яке ззовні оточував ворог, а зсередини роздирала братовбивча громадянська війна, лютував голод.
І, знову ж таки, 17 Тамуза римляни, пробивши пролом у стінах Єрусалима, захопили Святе місто. За поразкою послідували руйнування Храму та вигнання. Це сталося 9 Ава 3829 року (69 р. н. е.), майже через п’ятсот років після руйнування Першого Храму.
У 3893 році (133 р. н. е.) 9 Ава впав Бейтар, останній оплот повстанців Бар-Кохби. І 9 Ава було зруйновано Єрусалим, після чого римляни переорали місто й посипали місце сіллю — щоб там уже нічого не виросло.
Чому ми згадуємо про руйнування Храму? Не лише для того, щоб поринути у смуток, і не для того, щоб урочисто відзначити цей день. Нам необхідно зрозуміти, чому був зруйнований Храм, і керуватися цим розумінням у своєму повсякденному житті. Бо стіни, що впали від безпричинної ненависті, відродяться лише силою безпричинної братської любові.
Варто лише нагадати, що у 5786 (2026) році піст розпочнеться о 01:51 і триватитме до 21:29.
