Протягом вісімсот тридцяти років над Єрусалимом височіла велична споруда, яка слугувала точкою дотику Землі та Неба. Ця споруда була настільки важливою у взаєминах людини з Б-гом, що дотримання двох третин усіх заповідей Тори залежить від існування Храму. Його руйнування є найбільшою трагедією в історії нашого народу, а його відновлення ознаменує прихід Спасіння — відновлення гармонії у світі, створеному Творцем, та гармонії між Ним і Його творінням. Три тижні на рік, у період «Бейн а-Мейцарім» («між тіснинами») — між постами 17 Тамуза та 9 Ава, ми сумуємо за зруйнованим Храмом та за вигнанням, фізичним і духовним, у якому ми досі перебуваємо. У різні епохи 17 Тамуза сталося п’ять лих: були розбиті скрижалі, отримані Моше на горі Синай; припинилися щоденні жертвоприношення в Єрусалимському Храмі; були зруйновані ділянки фортечної стіни навколо Єрусалима; Апустмус — командир римського окупаційного гарнізону публічно спалив сувій Тори; у Святому Храмі було встановлено ідола. Перша з цих подій сталася у 2448 році від створення світу, у рік Виходу. Через три місяці після визволення синів Ізраїлю з єгипетського рабства та лише через сорок днів після отримання Тори на горі Синай вони виготовили золотого тельця, вчинивши тим самим тяжкий гріх ідолопоклонства. Моше спустився з гори Синай зі скрижалями, на яких Б-г написав десять Заповідей, і, побачивши лите зображення тельця, розбив скрижалі. З великими труднощами Моше вдалося випросити у Б-га прощення для єврейського народу, але...










