3 ТАМУЗА СВІТ ВІДЗНАЧАЄ 29-ТУ РІЧНИЦЮ ТОГО ДНЯ, КОЛИ ДУША ВЕЛИКОГО ПРАВЕДНИКА, ОЧІЛЬНИКА НАШОГО ПОКОЛІННЯ, СЬОМОГО ЛЮБАВИЦЬКОГО РЕБЕ МЕНАХЕМА-МЕНДЕЛА ШНЕЄРСОНА, ПОКИНУЛА МАТЕРІАЛЬНИЙ СВІТ.
У всіх громадах ХаБаДа по всьому світу цього дня відбуваються спеціальні заходи – уроки, заняття, фарбренгени, кінуси. До цього дня заведено писати Ребе лист “підьон нефеш” із проханням про благословення, яке буде потім розміщено на його оель.
День Ребе
Рабі Менахем Шнеєрсон мав неповторну єврейську індивідуальність. Часто послідовники і шанувальники в усьому світі називають його “той самий ребе”. Він випромінював надію, енергію та мужність за часів загального сум’яття, безвиході та відчаю.
Видатна проникливість Ребе, гуманітарний і світовий досвід, співчуття до інших, лідерські навички та мудрість зробили його легендою за життя і завоювали йому захоплення, повагу та благоговіння всіх, кому доводилося його знати.
“Не будують пам’ятників праведникам, слова їхні – пам’ятники їм”, – кажуть мудреці (Єрусалимський Талмуд).
Нині опубліковано понад 200 томів його бесід, писань, кореспонденції та відповідей.
Всеосяжні знання Ребе в усіх сферах інтелектуального життя, аж до медицини і математики, вражають уяву. Однак, незважаючи на всю вченість, Ребе постійно продовжував вчитися, він наполягав, що інтелект має бути використаний для справ і тільки для добрих справ.
Вчення Ребе являє собою цілковиту скарбницю мудрості рабинських, талмудичних, каббалістичних і хасидських учень, що дає натхнення і відображає надзвичайну глибину – здатність проникнути в суть людської психіки.
Можливо, що його слава як керівника і новатора в поширенні кампаній, покликаних нагадати євреям про їхні обов’язки – “міцвот” (заповіді) – та традиції свого народу, стала результатом реалізації його талантів мислителя і рідкісного дару поєднання концептуального і практичного.
Насправді в Ребе ці різні царини – думка і дія – об’єднувалися в одну, становлячи немовби два боки однієї медалі: єдність Тори і єдність єврейського народу, єдність людства у виконанні кінцевої мети творення – настання епохи Мошиаха.
Для тих, кому пощастило зустрітися з Ребе, отримати відповідь на лист, долар із благословенням, помолитися в його міньяні, та й для тих, кому не вдалося побувати в “севен-севенті” (770 – назва резиденції Ребе), не минає й дня без пронизливого болю, без тривожної пам’яті. Але книжки на полиці кажуть: зв’язок можливий, діалог триває, праведники не полишають цей світ. Праведники не вмирають.
Від Катманду до Нижнього Новгорода проїжджий єврей зустріне “людей Ребе”, посланців, що наче чатують на нього в найнеймовірніших ведмежих кутах. Не дадуть відчути самотність, не дадуть жодному єврею забути про єврейство. І росте всупереч логіці асиміляції нове покоління євреїв не тільки в Єрусалимі та Брукліні, а й у Ризі, і в Мельбурні. “Якщо потомство його живе – і він живе” (Талмуд)
“Не будують пам’ятників праведникам, слова їхні – пам’ятник їм”. А справи і слова його ми пам’ятаємо добре: і про любов до кожного єврея, і про захист землі Ізраїлю, і про безкомпромісне, жертовне дотримання Тори, і про близькість часів Мошиаха. Але ж це більше, ніж слова – це відчутна об’єктивна істина. Це не помре.