11 Хешвана (цього року – 12 листопада) – день смерті праматері Рахель. Учні приватного ліцею “Бейт Менахем Любавич” (м. Кам’янське) прослухали тематичну лекцію, подивилися відео і закріпили матеріал інтелектуальною грою.
У книзі «Берейшит» Рахель представлена як «одна з праматерей єврейського народу». Але в єврейській традиції саме вона – друга дружина праотця Яакова, стала символом матері, до того ж специфічним символом єврейської матері, що сумує за долею свого народу – синів Ізраїлю: «Рахель плаче за дітьми своїми, і не може втішитися» (Ірмеягу, 31:15).
Мідраш розповідає, що з усіх прабатьків і праматерей тільки Рахелі вдалося пом’якшити гнів Вс-Вишнього на Ізраїль. Перші відомості про місце поховання праматері Рахелі наводяться в Торі (Книга «Берейшит» 35:19) «І померла Рахель. І похована була вона на шляху (з Бейт-Еля) в Ефрат, він же Бейт-Лехем». Могила Рахелі згадується також у книзі Шмуель I (10:2), де сказано, що Рахель поховали на кордоні наділу коліна Веніаміна. Знаходиться вона на північ від Бейт-Лехема, за кілька сотень метрів від південної частини сучасного Єрусалима. Протягом багатьох століть є місцем паломництва євреїв, і щоразу, коли єврейський народ у біді, прокидається її милосердя, і воно пробуджує милосердя Вс-Вишнього. Рахель молить Небеса про порятунок своїх синів від тієї самої пори, коли вони вперше пройшли у вигнання повз її могили, і не перестане молити, доки не збудеться стародавнє пророцтво Ірмеягу про повне повернення синів Ізраїлю, розсіяних по всьому світу, у свою країну.
Навколо могили побудовано кам’яну будівлю, куди в усі часи приходили молитися її нащадки. Тут вони – заскочені власним горем або в годину загального лиха – виливали душу перед Вс-вишнім, намагаючись пробудити Його милосердя нагадуванням про заслуги Рахель. Особливо багато людей збирається біля її могили 11 Хешвана – у річницю її смерті.
1839 року гробницю Рахелі відвідав відомий єврейський меценат Моше Монтефіоре і його дружина. Вони вирішили виділити гроші на ремонт і розширення старої будівлі. Дозвіл на будівництво було отримано в турецького султана. До приміщення 17 століття додали кімнату, право користування якою розділили по годинах між євреями і мусульманами. Приміщення, побудоване Монтефіоре, збереглося до наших днів.
На початку XXI століття будівлю обнесли високим бетонним парканом, необхідним для безпеки відвідувачів і їхнього захисту від вороже налаштованих арабських жителів прилеглих територій. Усередині будівлі діє синагога, де щодня відбуваються молитви, і колель, у якому цілодобово ведеться вивчення Тори.
