Цього тижня читається два розділи – “Ніцавім” і “Вайелех”.
Розділ “Ніцавім” містить у собі деякі з найбільш фундаментальних принципів іудаїзму.
Єдність народу Ізраїлю: “Ви всі стоїте сьогодні перед Вс-Вишнім – глави поколінь ваших, старійшини і наглядачі, кожен єврей; діти, дружини і прибулець, який у стані твоєму; від дроворуба до водоноса”.
Прийдешнє Позбавлення: Моше попереджає про Вигнання і про спустошення Країни, яке настане внаслідок того, що народ Ізраїлю залишить закони Всевишнього. Але потім він пророкує про те, що врешті-решт “звернешся ти до Вс-Вишнього, і поверне Вс-Вишній вигнанців твоїх, і знову збере тебе з усіх народів. Навіть якщо будуть вигнанці твої на краю неба – і звідти збере, і звідти візьме тебе, і приведе тебе в країну, яку опанували твої батьки”.
Практичне значення і неминуща актуальність Тори: “Заповідь же ця, яку даю тобі сьогодні, не прихована вона від тебе і не далека вона. Не на Небесах вона… І не за морем вона… Але дуже близько до тебе слово це: на устах твоїх воно і в серці твоєму, щоб виконувати його”.
Свобода вибору: “Дивись, пропоную Я тобі сьогодні життя, і добро, і смерть, і зло, бо заповідав Я тобі сьогодні любити Вс-Вишнього, йти шляхами Його, і дотримуватися заповідей Його… Життя і смерть запропонував я тобі, благословення і прокляття – обери ж життя!”
Розділ “Вайелех” (“І пішов…”) описує події останнього дня земного життя Моше. “Сто двадцять років мені сьогодні”, – каже він народу, – “і я не можу більше виходити і входити…” Моше робить Йеошуа своїм наступником, записує (або завершує записувати) всю Тору на сувої, який вручає левитам для збереження в ковчезі Завіту.
Дається заповідь загальних зборів: кожні сім років, у свято Суккот першого року циклу шміти, увесь єврейський народ: чоловіки, жінки й діти – мали збиратися в Єрусалимському Храмі, де цар мав читати для них Тору.
Розділ завершується пророцтвом про те, що народ Ізраїлю порушить заповіт Вс-Вишнього, через що Б-г сховає лик Свій від них, але що остаточно їхніми нащадками Тора не буде забута ніколи.
