20 АВА ЄВРЕЇ В УСЬОМУ СВІТІ ВІДЗНАЧАЮТЬ 80-ТУ РІЧНИЦЮ ВІДХОДУ З МАТЕРІАЛЬНОГО СВІТУ (ЙОРЦАЙТ) РАБІ ЛЕВІ-ІЦХАКА ШНЕЄРСОНА, БАТЬКА ЛЮБАВИЦЬКОГО РЕБЕ МЕНАХЕМА-МЕНДЕЛА ШНЕЄРСОНА, ЯКИЙ БУВ ГОЛОВНИМ РАБИНОМ КАТЕРИНОСЛАВА-ДНІПРОПЕТРОВСЬКА В 1909-1939 РОКАХ І ЯКОГО ВВАЖАЮТЬ ЗАСНОВНИКОМ СУЧАСНОЇ ЄВРЕЙСЬКОЇ ГРОМАДИ МІСТА.
Традиційно, на честь дня йорцайт раббі Леві-Іцхака наш сайт публікує короткі спогади про великого праведника і мудреця, його досягнення, зроблені на благо тисяч євреїв нашого міста, про його боротьбу за збереження єврейської ідентичності, віри та традицій, що й стала причиною передчасної смерті цієї видатної особистості, шанованої багатьма сучасниками й подальшими поколіннями євреїв, не лише у Кам’янському, а й в усьому світі.
Леві-Іцхак Залманович Шнеерсон народився 18 нісана 5638 (1878) року в містечку Піддобрянка поблизу Гомеля. Родовід його сходить до Третього Любавицького Ребе, Цемах-Цедека. Тору Леві-Іцхак почав вивчати під керівництвом рабина Піддобрянки Йоеля Хайкіна – дядька його матері. Він швидко перевершив свого вчителя і самостійно продовжив вивчення священних текстів. Ребе Раяц писав, що “вже з ранніх років Леві-Іцхак вирізнявся незвичайними здібностями і старанністю”. Атестацію (сміху) рабина він отримав від найбільших авторитетів того часу: рабі Еліягу-Хаїма Майзеля з Лодзі та рабі Хаїма з Бреста.
1900 року рабі Леві-Іцхак одружився з Ханою – дочкою рабі Меїра Шломо Яновського. Посватав їх П’ятий Любавицький Ребе Шолом Дов-Бер Шнеерсон. Після весілля молоді переїхали до Миколаєва, де батько Хани був рабином. У Миколаєві 11 нісана 5662 року (18 квітня 1902 року) у Леві-Іцхака і Хани народився син Менахем-Мендел. Пізніше в родині з’явилися ще двоє дітей: Дов-Бер та Ісраель-Ар’є-Лейб.
1907 року сім’я р. Леві-Іцхака переїхала до Катеринослава. Оселилися вони на другому поверсі будинку № 20 на вул. Залізній (Миронова). Потім, у 1928-1934 роках, жили в будинку № 15 на розі Залізної та Наполегливих (Глінки). А остання їхня квартира була на вул. Барикадній, 13.
1909 року, у віці 31 року, рабі Леві-Іцхака запросили на посаду рабина громади Катеринослава, колишньої однієї з найбільших у Росії – тут мешкало близько 50 тисяч євреїв, які становили 40 відсотків усього населення. Тут було 12 синагог, єшива, близько 1500 дітей навчалося в хедерах, решта – у 16 приватних єврейських школах.
Хвиля єврейських погромів 1905 року не оминула і Катеринослав. Від рук убивць загинуло понад сто осіб, більше двохсот було поранено, близько 300 єврейських магазинів – розгромлено і спалено. Сотні бідних родин залишилися без даху над головою і засобів до існування. Багато хто залишав місто, емігрував до Америки та Палестини. Згодом призвідників погрому судили і визнали винними, однак, цар Микола II їх помилував, ясно показавши, на чиєму боці перебуває самодержавство.
Зі страху за своє життя євреї стали відходити від релігії батьків. Серед молоді, якій єврейське віросповідання заважало здобути освіту, почастішали випадки хрещення.
Такою була обстановка в єврейській громаді міста, коли раббі Леві-Іцхак приступив до виконання обов’язків рабина в Катеринославі.
Його обрання не пройшло гладко. Проти кандидатури молодого рабина виступила місцева інтелігенція, яка хотіла б бачити на посаді духовного керівника громади менш ортодоксальну людину. Вони звернулися до найавторитетнішої в місті людини, інженера Сергія Павловича Палея, одного з керівників міської сіоністської організації, з проханням, щоб він, використовуючи свій вплив, не допустив обрання на посаду рабина хасида з династії Шнеерсонів. Палей сказав, що не любить ходити в будь-кого на поводу. Він вирішив сам познайомитися з кандидатом і вирушив до раббі Леві-Іцхака. Вони проговорили шість годин поспіль, і після бесіди Палей став одним із найпалкіших прихильників нового рабина.
Очоливши єврейську громаду Катеринослава, раббі Леві-Іцхак цілком віддався виконанню своїх численних і різноманітних обов’язків. Насамперед він вирішив домогтися побудови нової мікви, оскільки стара стала непридатною. Однак керівники громади не підтримали його, посилаючись на відсутність вільних грошей. Тоді раббі Леві-Іцхак зняв нове пальто і поклав його на стіл. “Воно коштувало мені недешево, – сказав він, – але міква для мене ще дорожча, і я жертвую своє пальто на будівництво”. Переконаність раббі подіяла на байдужих. Незабаром у місті з’явилася нова міква.
За короткий час авторитет раббі зміцнився і виріс настільки, що до нього потягнулися за вирішенням будь-яких проблем і суперечок, бо знали, що порада буде розумною і справедливою. Незабаром р. Леві-Іцхак набув широкої популярності і за межами Катеринослава. Феноменальна пам’ять, гострий розум і всебічні знання поставили його в перший ряд рабинів того часу. П’ятий Любавицький Ребе, раббі Шолом-Дов-Бер Шнеерсон, неодноразово посилав його за кордон, де рабі Леві-Іцхаку доводилося зустрічатися з відомими рабинами та громадськими діячами.
Розповідаючи епізоди з їхнього життя, дружина рабина, ребецн Хана, згадувала, як одного разу, коли вони їхали до Варшави, до них у купе підсів відомий письменник. Між ним і рабином зав’язалася бесіда. Цікава розмова привернула увагу пасажирів, люди з інших вагонів зупинялися послухати. Поступово біля купе зібрався натовп, і, хоча бесіда тривала всю ніч, ніхто не йшов.
Під час однієї з поїздок до Німеччини, коли раббі Леві-Іцхаку довелося зупинитися у Вісбадені, до нього з візитом прийшов місцевий рабин. Вони почали розмову, яка незабаром перетворилася на монолог раббі Шнеєрсона – гість жадібно слухав його, не розкриваючи рота. Прощаючись, захоплений рабин настійно радив дружині раббі Леві-Іцхака записувати висловлювання свого чоловіка, щоб потім видати їх окремою книгою.
Раббі Леві-Іцхак писав коментарі до всіх розділів Тори. Коли його заарештували, вдома залишилися тисячі списаних ним сторінок. На превеликий жаль, більшість безцінних рукописів було конфісковано, а те, що вціліло після варварського нальоту НКВС, знищили гітлерівці. Окуповуючи міста, вони винищували не тільки євреїв, а й усі єврейські реліквії.
Раббі Леві-Іцхак Шнеєрсон приділяв особливу увагу єврейській общинній діяльності, виявляючи справжню самопожертву, коли потрібно було допомогти ближньому. У цьому відношенні заслуговують на спеціальну згадку його зусилля щодо забезпечення мацою єврейських солдатів під час російсько-японської війни 1904-1905 рр., а також допомога в підготовці матеріалів захисту під час сумнозвісної “справи Бейліса”.
Після лютневої революції 1917 року, коли Тимчасовий уряд проголосив демократичні свободи, негайно виникли різні організації та спілки. Рабини та єврейські громадські діячі також створили свою організацію. Перший її з’їзд у Москві мав виробити програму організації та представити свої вимоги уряду. Одним з активних учасників цього з’їзду був раббі Леві-Іцхак Шнеєрсон. Аналогічні збори проводилися в Петрограді, на Україні та в Білорусії: влітку 1917 року було створено комісію з представників усіх цих організацій. Однак жовтневий переворот знищив ледь народжену демократію.
Як відомо, за радянської влади почалася шалена антирелігійна кампанія. Особливо активною була “Євсекція” при ЦК ВКП(б). Раббі Леві-Іцхак вступив у безстрашну боротьбу з будь-якими гоніннями на релігію. Використовуючи формальні висловлювання керівників СРСР про свободу релігії та права людини, він рішуче відстоював релігійні потреби єврейських громад.
Засуджуючи антирелігійні дії радянської влади, папа римський виступив із закликом до всього вільного світу, в якому закликав бойкотувати радянські товари. Він оголосив хрестовий похід проти войовничого радянського атеїзму. У відповідь на це радянська влада вжила контрзаходів. Поряд з офіційними спростуваннями, було випущено заяву 32-х білоруських рабинів, у якій йшлося про те, що відозва тата не відповідає дійсності: у країні нібито немає жодної дискримінації вірян і служителів культу. Цих рабинів зібрали в Мінську і погрозами змусили підписати відверту брехню.
Аналогічної заяви вимагали і від українських рабинів, для чого було скликано рабинський з’їзд у Харкові. Знаючи, яким впливом користується рабин Леві-Іцхак Шнеерсон, начальник НКВС Дніпропетровська викликав його до себе для бесіди і пояснив, яку користь принесуть рабини Радянській владі, підписавши заяву. При цьому він простягнув раббі безкоштовний квиток до Харкова в першому класі швидкого поїзда. Однак раббі Леві-Іцхак не прийняв подачки. Він подякував і сказав, що поки що в змозі поїхати до Харкова власним коштом.
На з’їзді виявилося більше агентів НКВС, ніж рабинів, але це не збентежило раббі Леві-Іцхака. Він заявив, що вважає неможливим підписати заяву, засновану на обмані. Сміливий і відкритий виступ підбадьорив тих, хто вагався, з’їзд затягнувся на кілька днів, і раббі Леві-Іцхак продовжував пояснювати всім і кожному, до яких трагічних наслідків може призвести підписання брехливого документа. Міністр освіти України викликав раббі Леві-Іцхака і звинуватив у “ворожих діях” проти Радянської влади. Зрозуміло, що означали такі звинувачення в тридцяті роки. Однак раббі Леві-Іцхак не дав себе залякати, не змінив своєї позиції, і його непохитність впливала на інших делегатів. Зрештою, з’їзд закрився взагалі без будь-якої резолюції. Раббі Леві-Іцхак вважав, що досягнута перемога буде недостатньо міцною, якщо більшовики зуміють приховати правду про провал з’їзду рабинів. Він зумів переправити інформацію про з’їзд за кордон, і вона була широко опублікована у світовій пресі. З’явилася їдка карикатура: рабин стоїть на колінах перед стільцем, на якому лежить папір, а солдат спрямовує на нього револьвер і вимагає поставити підпис.
У 1939 році в СРСР проводили перепис населення. Кожен повинен був вказати в анкеті: віруючий він чи невіруючий. Після багатьох років гонінь на релігію люди боялися говорити правду і нерідко писали “ні”, хоча насправді були віруючими. Дізнавшись про це, раббі Леві-Іцхак виступив у синагозі з полум’яною промовою, він переконував присутніх, що євреї в жодному разі не повинні приховувати своєї віри в Єдиного Б-га. Слова рабина, природно, стали відомі органам НКВС, які мали своїх інформаторів всюди, зокрема і в синагозі. Коли рабина заарештували, йому на слідстві висунули і це обвинувачення. Раббі Леві-Іцхак відповів, що під час перепису населення влада, вочевидь, була зацікавлена у правдивій інформації, і, закликаючи говорити правду, він тільки надавав допомогу владі.
9 Нісана 1939 року, о третій годині ранку, у квартиру рабина увірвалися представники НКВС. Після багатогодинного обшуку вони забрали книжки, папери, рукописи і повели самого раббі. Усі спроби дружини дізнатися, де він перебуває, довго залишалися безуспішними. Слідчі НКВС робили все можливе, щоб сфабрикувати звинувачення в антирадянській діяльності та засудити раббі Леві-Іцхака до розстрілу, але стійка поведінка ув’язненого зруйнувала їхні плани. Вони не змогли змусити раббі зізнатися у “злочинах” і відправили його на заслання, в Казахстан. Жив він там у глухому містечку, але в найближчому місті Кзил-Орда під час війни опинилося чимало євреїв, до того ж дехто з них особисто знав раббі Леві-Іцхака, а інші чули про прославленого рабина. Іноді вони приходили до нього і розмовляли на релігійні теми. У раббі не було паперу, щоб записувати свої думки, і він годинами сидів у глибокій задумливості.
Згодом з великими труднощами вдалося виклопотати дозвіл на переїзд в Алма-Ату. Тут його радісно зустріли, і знову будинок рабина став центром, який притягував до себе багатьох людей. У раббі Леві-Іцхаку бачили вчителя і наставника, але його здоров’я вже було підірвано. Стан його ставав гіршим з кожним днем. Про останній день раббі Леві-Іцхака є розповідь свідка в книзі “Телдейс Лейві-Іцхок”:
“У вівторок вночі я і ще один [чоловік] удостоїлися всю ніч перебувати біля ложа його […]. Вуста його безперервно ворушилися, але голосу чутно не було. Несподівано він прийшов до тями, розплющив очі і попросив принести води для обмивання рук. Коли воду принесли, він сказав: “Пора перебиратися на той бік!” Це були його останні [вимовлені у свідомості] слова. Назавтра, у середу 20 Менахем Ав, стан його погіршився, він страждав від сильного болю і, не перестаючи, марив. Один із присутніх схилив вухо до його губ, щоб почути, що шепочуть вуста його, і почув уривчасті слова, що виходили разом зі стогоном: “Веіквейсехо лей нейдоу… Ай, іквейс Мешихо… Іквейс Мешихо…” До вечора […] чиста душа його відокремилася від тіла і піднялася на Небеса”.
Його могила на єврейському кладовищі в Алмати стала місцем шанування. Радянська влада встигла повністю реабілітувати і визнати свою провину за загибель раббі Леві-Іцхака Шнеєрсона 1989 року. 1995 року в США і в Ізраїлі вийшла тритомна біографія Леві-Іцхака.
