У лютому 1937 року на ДКХЗ ім. Орджонікідзе був направлений новий технічний директор, або головний інженер Роман Аронович Вальман. Кавалер ордена Трудового Червоного Прапора, за його плечима були посади технічного директора Алчевського коксохімічного заводу, головного інженера харківського тресту «Союз-Кокс», закордонні відрядження до Франції та Німеччини. Крім того, Роман Аронович був членом редколегії журналу «Кокс і хімія», був автором статей з коксохімії. Таким чином, це був досвідчений фахівець з високою репутацією вченого-виробничника.
На момент його призначення коксохімічний завод ім. Орджонікідзе вважався новітнім і передовим підприємством. І тому переведення Вальмана до Дніпродзержинська можна було розцінювати і як чергове підвищення, і як сходинку-трамплін для нового стрибка по службових сходах.
Ще будучи студентом, Роман Вальман одружився з Матильдою Ягліною, випускницею Єлизаветинської жіночої гімназії Ростова-на-Дону. Матильда народила Роману двох дочок – Неллі та Людмилу. На день народження Роман завжди дарував дружині кошик хризантем. Він добре знав літературу, поезію, був артистичним, пародіював, у 1920 році працював у газеті «На сторожі революції». З дитинства знаючи ідиш, досконало оволодів французькою та німецькою мовами.
Дружина Вальмана Матильда Володимирівна брала активну участь у русі дружин ІТП Наркомтяжпрому, і на Всесоюзній нараді 1936 року була премійована Орджонікідзе велосипедом. Змушена перебувати поруч зі своєю мамою Вірою, вона не могла поїхати за чоловіком до місця його чергового призначення.
У Дніпродзержинську Роман Вальман проживав в окремій квартирі в двоповерховому будинку за адресою проспект Пеліна, 47. Цей будинок, призначений для керівників коксохімічного заводу, мав затишний дворик з фонтаном і альтанкою. Періодично Матильда з дочками приїжджали на побивку з чоловіком і батьком, гуляли по місту, а на ніч укладали трирічну Людмилу в дитяче ліжечко. Ці хвилини спілкування проходили в приміщенні, яке було справжнім Палацом Щастя для двох люблячих сердець.
На коксохімічному заводі Роман Вальман змінив Абрама Кауфмана, який і року не відпрацював тут технічним директором. Вальман був заступником Кауфмана і на Алчевському коксохімічному заводі, де Абрам Соломонович також менше року обіймав посаду головного інженера підприємства. Тоді на одному місці хороших фахівців не тримали, а переводили на інші підприємства, де вони могли проявити себе в повній мірі.
Після вбивства С. Кірова в грудні 1934 року нарком важкої промисловості Орджонікідзе, намагаючись врятувати добре йому відомих, тямущих фахівців, перекидав їх з місця на місце, вважаючи, що таким чином вони не встигнуть потрапити в поле зору органів ДПУ-НКВС. Після його насильницької смерті каток репресій вже ніхто не намагався уповільнити. Роман Аронович в хвилину відвертості якось сказав племінниці, що його можуть теж заарештувати, тому що він був за кордоном.
У Дніпродзержинську органи НКВС вели страшне полювання на керівників, інженерів і фахівців важкої промисловості. Не обійшли своєю увагою і коксохіміків. Так, був звинувачений в участі в антирадянській організації і розстріляний начальник Дніпродзержинського будуправління тресту «Коксохіммонтаж» Микола Голубенко. Керівника відділу постачання управління «Каменськхімстрой» Бернарда Лісовського розстріляли за звинуваченням у приналежності до контрреволюційної диверсійної організації. Заарештували і відправили на три роки в ІТЛ заступника начальника будівництва Баглейського коксохіму Федора Фельдмана.
На коксохімічному заводі №24 також було неспокійно. Роман Аронович Вальман усіма силами намагався показати себе з хорошого боку: оперативно вирішував виробничі питання, біля його кабінету не скупчувалися раціоналізатори – технічний директор всіляко заохочував творчу активність підлеглих. Будучи безпартійним, він номінально був звільнений від принизливих звітів перед парторганізацією ДКХЗ; поза заводом намагався нічим не виділятися, ніякою роботою за сумісництвом не займався. Але це не допомогло.
Кожен день приносив чергові зловісні новини. Органами НКВС заарештовані директор БКХЗ Олександр Забельський, інженер управління «Каменськхімстрой» Маврикій Почтман, начальник тресту «Коксохіммонтаж» Григорій Краснов і конструктор того ж тресту Карл Менніксар. Згодом всі вони були розстріляні.
Черга масових чисток дійшла і до ДКХЗ. Заарештовані за звинуваченням у шпигунстві або участі в контрреволюційних організаціях найближчі співробітники Романа Вальмана, з якими він щодня вирішував виробничі питання, а також багато робітників. Майже всі вони були також розстріляні. Але з деякими з них Роману Вальману довелося зустрітися ще раз на допитах у слідчих НКВС.
Його заарештували в день народження коханої Матильди. Коли за ним прийшли, Роман Аронович, виявляючи рідкісне самовладання, попросив дозволу поголитися, одягнув костюм. Затриманого помістили в тюремний підвал міського управління НКВС, або тюрпод, що за іронією долі знаходився на тій же вулиці – проспекті Пеліна, 13. Конфісковані гроші в сумі 900 рублів були здані державі через фінансовий орган НКВС.
Після цього протягом п’яти місяців тривали допити. Вальмана звинувачували у шпигунстві, шкідництві та участі в контрреволюційній організації, члени якої займали керівні посади в коксохімічній промисловості. Йому інкримінували, що коли в 1932–1933 роках у Харкові працювало багато іноземних фахівців-німців, він мав з ними агентурний зв’язок.
Але Вальман не зламався і нікого не зрадив. В останньому слові слідства просив його виправдати, оскільки ні в чому не відчуває себе винним. Якщо суд не зможе його виправдати, то нехай дасть можливість працювати як фахівцю. У ті роки існувала практика об’єднувати в закритих конструкторських бюро репресованих фахівців, і потрапити в такий заклад – було найкращим із зол.
31 березня 1938 року в Дніпропетровську засідала виїзна сесія Військової колегії Верховного Суду СРСР. Слухання проводилися без присутності обвинувачених і без права на захист. Тому «продуктивність праці» суддів Військової колегії була високою. Цього дня були засуджені до смертної кари директор ДГЗ Йосип Манаєнков, головний інженер Всеволод Жданов та інші вищі керівники. З коксохіміків до ВМН засуджені конструктор Баглейського управління «Коксохіммонтаж» Карл Менніксар і технічний директор ДКХЗ Роман Вальман. Тієї ж ночі всі вони були розстріляні в спеціально виритій траншеї на дев’ятому кілометрі шосе Дніпропетровськ-Запоріжжя.
Справедливість перемогла з двадцятирічним запізненням. Роман Аронович Вальман реабілітований посмертно 28 січня 1958 року тим самим органом, яким він 31 березня 1938 року був засуджений до смертної кари. А в Дніпродзержинську в будинку №47 по проспекту Пеліна, де колись жив Роман Вальман, був відкритий Палац одруження, або Палац Щастя…
(за матеріалами нарису Олександра Слоневського, відомого краєзнавця м. Кам’янське)
