19 Кислева відзначають 252-у річницю від дня відходу з матеріального світу рабина Дов-Бера з Межерича, наступника Баал Шем Това, другого глави хасидського руху.
Про життя і діяльність раббі Дов-Бера з Межерича докладно розповідається у статті рабина Йосефа Херсонського «Великий Магід».
«Про походження і ранні роки життя раббі Дов-Бера, пізніше більш відомого як Межерицький магід (проповідник), нам відомо небагато. Ми не знаємо навіть точного року його народження: судячи з усього, він народився наприкінці сімнадцятого століття, приблизно в той самий час, що й Баал Шем Тов. (Вільна енциклопедія вказує 1704).
Його батьки (Авраам і Хава) походять зі славного роду царя Давида. Кажуть, що коли раббі Дов-Беру було п’ять років, згорів його будинок. Його мати стояла серед обвуглених залишків будинку і гірко плакала. «Я плачу не за будинком, – пояснила вона дитині, – а за згорілими записами з нашим генеалогічним древом, що відстежує наше походження від царя Давида». «З мене почнеться нова лінія древа», – запропонував малий.
Ці слова напрочуд точно відобразили роль, яку йому було призначено зіграти; адже хлопчикові самою долею було уготовано стати спадкоємцем Баал Шем Това.
Весь свій час він присвячував вивченню Тори, і пізніше його визнали великим знавцем Талмуда. І як багато знавців Тори того часу, раббі Дов-Бер занурився у вивчення найважливіших етичних наукових праць середньовіччя і трактатів луріанської Каббали. Саме з цих праць він запозичив етичні норми суворості та смиренності. Він вів простий спосіб життя, постійно жив у скруті, але бідність була його власним вибором, а не вимушеною необхідністю. Існують письмові докази того, що він не раз відмовлявся від запрошення стати рабином і духовним лідером великих громад, що забезпечило б його гідним заробітком.
Саме про це свідчить одна з відомих історій його життя. Уже після того, як Магід став учнем Баал Шем Това, останній попросив одного зі своїх послідовників, який мав проїхати повз Межерич, передати Магіду низький уклін. Насилу відшукав посланник маленький занедбаний будинок і, увійшовши в бідне житло раббі Дов-Бера, знайшов його сидячим на зв’язці дров. Перед ним, на дошках, підкріплених такими ж в’язанками, сиділи його учні. Єдиним предметом меблів був дерев’яний стіл.
Оскільки була середина уроку, відвідувач погодився зайти пізніше. Повернувшись, він побачив, що обстановка змінилася. Учнів у кімнаті вже не було, а «стіл» перетворили на «ліжко»; Магід усе ще сидів на в’язанці, продовжуючи на самоті вивчати Тору. Відвідувач не зміг приховати свого здивування умовами, в яких жив великий раббі. «Я зовсім не багатий, – сказав він, – але в моєму помешканні є стілець, лава, ліжко та інші предмети домашніх меблів. Удома, – продовжив господар, – справді необхідно мати добротний стілець, ліжко, стіл і лампу. Але коли ти в дорозі, справи йдуть по-іншому».
Магід не вважав своє земне житло «домом». Тут, на Землі, він був лише тимчасовим постояльцем, а в такому разі справді важливими й потрібними є лише ті цінності, які допомагають мандрівникові досягти кінцевої мети.
Магід кульгав на ліву ногу і, загалом, був тендітної статури. Стан погіршувався його способом життя людини, яка обрала повне зречення від матеріальних благ. Проте, його нездужання стало однією з причин першої зустрічі з Баал Шем Товом. Кажуть, що його вчитель, знаменитий автор талмудичного коментаря Пней Єгошуа, докладав усіх зусиль, щоб умовити його відвідати Баал Шем Това, щоб знайти спосіб вилікуватися від цього захворювання.
Незбагненними шляхами провидіння зводило Баал Шем Това з його учнями. Життєва філософія і спосіб життя багатьох з них були далекі від хасидизму, але, тим не менш, незважаючи на початкове протистояння, вони, врешті-решт, ставали тими стовпами, на яких стоїть рух хасидизму. Перша зустріч Баал Шем Това і Магіда видається нам особливо цікавою. Вона відбулася наприкінці 5513-го – на початку 5514 року від створення світу (1753 р. за григоріанським календарем), тобто менше, ніж за вісім років до смерті Баал Шем Това.
Баал Шем Тов і Магід листувалися протягом усього 5513 (1752) року. Магід глибоко сумнівався, чи варто здійснювати цю подорож – чутки, які розпускали противники хасидизму, утримували його від рішення вирушити в дорогу. Баал Шем Тов у своїх відповідях намагався розвіяти підозри і сумніви Магіда, і в результаті, переконав його приїхати, передбачаючи, що ця зустріч стане для хасидизму подією неймовірної важливості. Зрештою, Магід вирішив сформувати власну думку про те, чи справді Баал Шем Тов такий великий, як стверджують його послідовники.
Шлях до Меджибожа (де мешкав Баал Шем Тов) був довгим і важким, до того ж Магід не мав змоги навчатися в дорозі. Це приносило йому багато страждань, і він почав шкодувати про прийняте рішення, втішаючи себе думкою про те, що одразу після прибуття почує від Баал Шем Това великі слова Тори. І нарешті, прибувши в Меджибіж, негайно розшукав Баал Шем Това.
Той радо прийняв гостя і повідав йому коротку, здавалося б, зовсім незначну історію. На чому їхня бесіда, власне, і закінчилася. Наступного дня вони зустрілися знову, і Баал Шем Тов знову повідав йому лише коротку історію.
Раббі Дов-Бер, працьовита людина, що дорожила кожною хвилиною, починав уже шкодувати про те, що приїхав і даремно витратив час. Він вирішив повернутися додому і збирався виїхати тієї ж ночі, зі сходом місяця. Але виїхати не встиг – прийшов посланець від Баал Шем Това і попросив раббі Дов-Бера відвідати дім Учителя. Щойно він прийшов, Баал Шем Тов запитав: «Чи добре ти обізнаний у Торі?». Отримавши позитивну відповідь, поставив нове запитання: «Чи знайомий ти з вченням Каббали?». Знову позитивна відповідь. Тоді Баал Шем Тов попросив Магіда прокоментувати уривок із книги «Ец хаїм», основної роботи луріанської Каббали. Раббі Дов-Бер уважно вивчив уривок і запропонував свої тлумачення. Баал Шем Тов не прийняв його версію. Раббі Дов-Бер знову задумався і запропонував колишню інтерпретацію уривка, додавши при цьому: «Значення уривка таке, як я його виклав. Якщо в тебе є інша версія, повідай мені її, і подивимося, хто правий».
Цього разу Баал Шем Тов прочитав йому цей уривок. Поки той читав і коментував, Магіду здавалося, що будинок наповнюється світлом, а їх оточує Б-жественний вогонь. Зрештою, Магіду здалося, що він бачить ангелів, чиї імена були згадані в тому уривку. Потім Баал Шем Тов промовив: «Твоє тлумачення було правильним, однак у твоєму вивченні немає душі».
На якийсь час раббі Дов-Бер залишився з Баал Шем Товом, щоб навчитися в нього чогось.
З письмових джерел випливає, що Магід відвідав Баал Шем Това двічі. Вдруге він залишився в нього на півроку. Раббі Дов-Бер говорив, що Баал Шем Тов навчав його всього, навіть найхитромудріших уривків, узятих із різних кабалістичних робіт, а також «мови птахів і дерев».
Коли він висловлював бажання повернутися додому, Баал Шем Тов не відпускав його, кілька разів затримував у себе. Коли його запитували, у чому причина, Баал Шем Тов пояснював, що поки Магід залишався з ним, його власний розум нагадував йому «джерело, що б’є струменем», а що більше з джерела вичерпано води, то сильніше б’є його струмінь. Хоча раббі Дов-Беру більше не судилося побачити Баал Шем Това, вони підтримували зв’язок через посланців і продовжували листування. Іноді, за відсутності Баал Шем Това, або на його прохання, раббі Дов-Бер виконував обов’язки тимчасового керівника хасидів.
І хоча загалом хасидизм протиставляють самозреченню та смиренню, схоже, що впродовж певного часу Магід продовжував вести колишній спосіб життя. Баал Шем Тов застеріг його, наказавши припинити цю практику і ставитися до свого здоров’я дбайливо.
Після своєї першої зустрічі з Баал Шем Товом рабі Дов-Бер, ще не будучи главою хасидів, став магідом громад Межерича і Кориця.
Рік 5520-й від створення світу (1760 р. за григоріанським календарем) став роком смерті раббі Ісраеля Баал Шем Това, засновника хасидської течії в іудаїзмі. Його син, раббі Цві, взяв у свої руки управління хасидами і протягом року виконував функції Ребе. Наступного дня після йорцайта (річниці смерті) батька раббі Цві звернувся до зібрання хасидів: «Сьогодні мені з’явився батько, він сказав мені, що за рішенням Небесного суду я маю передати керівництво рухом раббі Дов-Беру». Усі присутні встали, сповнені поваги, і продовжували стояти впродовж усієї першої промови раббі Дов-Бера.
Центр хасидизму перемістився з Меджибожа (де жив Баал Шем Тов) до Межерича. Усі наступні дванадцять років, протягом яких раббі Дов-Бер залишався лідером хасидів, рух набув значного поширення і пустив глибоке коріння у східноєвропейських єврейських громадах. Насіння, посіяне в Меджибожі, проросло в Межеричі. За допомогою незвичайної, єдиної у своєму роді групи послідовників, що представляла цвіт інтелектуальної та духовної еліти свого часу, рабі Дов-Бер надав творчим, плідним ідеям вчення Баал Шем Това конкретної форми, перетворивши їх на багатогранну живу систему.
Наповнити хасидизм новими ідеями Магіду вдалося вже в перші три місяці свого правління. У Польщі та Литві підвищилося соціальне становище хасидів. Ще сильніше став відчуватися вплив створених за Баал Шем Това центрів на Волині та на Поділлі, а сам Межерич став місцем постійної діяльності хасидської течії.
Для своїх послідовників Магід був свого роду стабілізуючою силою, уміло скеровуючи їхню енергію до ідеального поєднання емоційного піднесення та інтелектуальної стриманості у справі служіння Б-гу. Як і Баал Шем Тов, він проповідував, що заповідь любові до євреїв (ахават ісраель) є ключем до істинної любові до Б-га. «Значення ахават ісраель, – говорив Магід, – полягає в рівній любові до найгіршого грішника і найбільшого праведника». Цей принцип любові він зумів вселити своїм послідовникам. Один з його найближчих учнів, раббі Леві Іцхак, рабин Бердичева, звертався до єврея не інакше як «серце моє».
Восени 5533 року (1772 р. за григоріанським календарем) раббі Дов-Бер серйозно захворів. 18 Кислева він зібрав членів «Священного товариства» (так називалося найближче коло учнів Магіда) і сказав їм: «Діти мої, завжди тримайтеся разом, і ви подолаєте будь-які перешкоди. Так ви завжди будете йти вперед, а не назад». У вівторок 19 Кислева 5533 (1772) року свята душа раббі Дов-Бера повернулася на небеса. Його місія була виконана і ера його закінчилася.
Завдяки раббі Дов-Беру було не просто відкрито нову лінію в хасидизмі. Набагато важливіше те, що ним було закладено міцний фундамент цього руху. Продовжити розпочату справу належало іншим».
Засновник ХаБаДа раббі Шнеур-Залман із Ляд розповідав про Магіда, який був його вчителем: «Авраам-авіну навчив євреїв любові до Вс-Вишнього, а Магід – любові до ближнього. Авраам-авіну залишив чотириста законів про заборону служіння ідолам, а Магід – чотириста правил любові до євреїв».
Одного разу, вже після смерті Магіда, раббі Шнеур-Залман навів у бесіді з учнями його слова: «Агават Ісраель – любов до євреїв – що це? Це означає любити кожного єврея, всіх рівною мірою, вчених і неосвічених, любити як братів, ставитися до них із трепетом – як до покрову сувою Тори».
Рав Яір Драйфус і Пінхас Полонський так сформулювали головну відмінність у вченні Маґіда і міснаґедів (супротивників хасидизму) – «Літери Тори подібні до вогненних коней», – ідеться в каббалістичній книжці «Тікуней Зоґар». Коментуючи цей вірш, рав А.-І.Кук каже: Зазвичай від єврея вимагається «ходити» Домом Вчення, але іноді, «осідлавши букви Тори», слід «скакати» по ньому. «Ходити» – означає вивчати Тору за допомогою розуму. Це вивчення раціональне, що просувається повільно, але зате ґрунтовно. Це суперечки і дискусії, доводи і спростування, аналіз ідей і сумнівів. Зовсім інше – «скакати». Це стрибок, інтуїція, уява. Це особистий зв’язок із текстом, коли можна багато чого відчути, навіть якщо майже нічого не зрозуміло. Це ситуація, коли людина молода (або, як усі ми, та, що не здобула в молодості достатньої релігійної освіти) береться читати складну книжку – і, хоча вона майже не розуміє глибокого сенсу тексту, термінів та алегорій, вона інтуїтивно відчуває «душу книжки», літери її стають «вогняними кіньми».
Покрокове ходіння Домом Вчення – це стиль литвакський, «міснагідський». Литвацький «лімуд» (вивчення Тори) ґрунтується насамперед на витонченому аналізі, чіткій логіці, його ідеал – глибокий інтелектуал. Зовсім інший стиль є долею Дому Вчення хасидського. Магід із Межерича (учень і продовжувач Баал-Шем-Това) вніс у вивчення текстів Тори «двекут» – «емоційне горіння», «почуття захопленості від приліплення до Творця Всесвіту». За допомогою інтуїції «двекут» дає нам можливість «перестрибнути» через простори, які не переборює логіка, доторкнутися до речей, до яких за допомогою розуму не дістатися, «перекачати» в себе життєву енергію з джерел, для жорсткого раціоналіста закритих.
У літвакському Будинку Вчення «двекут» не вітається – бо він заважає навчанню, хасидське ж навчання без нього не мислиме. Хасиди говорили навіть так: інколи треба перервати «лімуд» (раціональне навчання), щоб на деякий час переключити себе на «двекут». Енергія «двекута» – це саме той «девек» («клей»), яким склеюються збудовані на раціональному навчанні шматки осягнення Божественної істини; саме вона й дає змогу зробити літери Тори «вогняними конями».
Оель Магіда, як і великого цадика, раббі Мешулам-Зусі, знаходиться в Аннополі (Хмельницька область, Славутський район). Це важливо знати, бо Аннополів багато – в Україні ще чотири, та в Польщі два, і ще в Білорусії є. У села Аннополь, де живе всього 260 жителів, колись був свій сайт, на якому в розділі «Історія» значилося:
«У 1784 р. в Аннополі проживало 215 євреїв, а також у 1847 р. – 1626 і в 1897 р. – 1812 (82%), у 1923 р. – 1008, у 1926 р. – 1278 (67,4%), у 1931 р. – 1280 євреїв. Євреї оселилися в Аннополі у 18 столітті.
З 1770-х років Аннополь відігравав помітну роль у русі хасидизму. В Аннополі мешкали Дойв-Бер із Межиріча та його син Авром «Га-Малах» («Ангел») (1741-1776, Фастів), що став згодом цадиком у Фастові. В Аннополі навчався Шнеєр-Залман із Ляд. Після смерті Дов-Бера в Аннополі оселився його учень і послідовник Мешулам-Зуся Аннопольський (?-1800), який багато зробив для поширення хасидизму на Волині. Син Мешулама-Зусі Цві-Менахем-Мендл (?-1814) після смерті батька був цадиком в Аннополі. У 19 столітті євреї Аннополя брали участь в оптовій і посередницькій торгівлі сільськогосподарськими продуктами, займалися ремеслами.
У 1890 р. в Аннополі були синагоги, єврейська богадільня. У 1910-1916 рр. підпільно діяли гурток бундівців і сіоністська група. 30 листопада 1917 року селяни, які приїхали на ярмарок в Аннополь, влаштували погром. Після 1-ї світової, Громадянської воєн і Жовтневої революції чисельність єврейського населення Аннополя скоротилася.
У 1920-1934р.р. рабином в Аннополі був Арон-Урі-Лейб Климнович. Діяли 5 синагог, чотирирічна школа з викладанням їдишем, у якій дітей не змушували писати по суботах.
У 1925 засновано єврейський Союз кустарів-одноосібників. Серед євреїв в Аннополі в середині 1920-х років було – 175 робітників, 45 службовців, 123 кустарі, 232 – бідняка-селянина, 458 – середняків, 3 заможних, 22 представники духовенства. В ОЗЕТі було – 110 осіб. Була єврейська хата-читальня.
У 1931 році в Аннополі було створено єврейську національну сільраду.
У 1932-1933 євреї Аннополя постраждали від голоду.
У 1941-1942 єврейське населення Аннополя було знищено.Могили Дов-Бера і Мешулама-Зусі на сплюндрованому в роки Другої Світової війни єврейському кладовищі – місце паломництва хасидів. В Аннополі також народилися Й. Ламден і Б. Крайзман.
У будівлі колишньої синагоги була розташована середня школа».
