Громада

Ребе Рашаб очолив єврейський народ на межі XIX і XX століть. У 1897 році він заснував мережу відомих єшив «Томхей Тмімім», вів безкомпромісну боротьбу з асиміляцією та спробами відірвати євреїв від їхньої віковічної релігії, ревно захищав свій народ від антисемітизму спочатку російської, а потім радянської влади. Особливу увагу він приділяв поширенню ідей хасидизму серед грузинських євреїв. Разом із багатьма євреями Білорусі він пережив етнічну чистку 1915 року, організовану російським урядом, унаслідок якої євреїв насильно переселяли вглиб імперії. Розлучений зі своїми рідними Любавичами, які понад сто років були центром ХаБаДу, але оточений вірними хасидами, П’ятий Любавицький Ребе переніс центр любавицького хасидизму до Ростова-на-Дону. Саме в Ростові він дізнався про повалення монархії, а згодом і про падіння демократичного Тимчасового уряду, про розгін більшовиками Установчих зборів, розв’язання терору та громадянської війни. Ставлення П’ятого Ребе до більшовиків і радянської влади добре описала Марина Карпова в статті «Наперекір усьому»: «Якось навесні 1920 року П’ятий Любавицький Ребе, Шолом-Дов-Бер Шнеєрсон, підійшов до вікна свого ростовського дому, щоб подивитися, звідки чується шум у місті, яке нещодавно захопили більшовики. Вулицею йшла чергова демонстрація трудящих із прапорами та транспарантами, що погрожували “безжальною загибеллю” ворогам нової влади. Подивившись на це, Ребе відвернувся і сумно сказав: “Ні, я з цими на одному світі не уживуся”. Його слова...